Багато хто з нас докладає індивідуальних зусиль, щоб менше користуватися телефонами або уникати штучного інтелекту, але нам потрібно працювати разом.
Опівдні, о пів на сьому та о десятій вечора, перед тим як я ляжу спати, мій телефон автоматично вимикає доступ до всіх сайтів соціальних мереж. Якщо я хочу відновити свою здатність бездумно гортати сторінки, мені доводиться сором’язливо йти на кухню та притискати телефон до маленького пластикового квадратика, що стоїть на високій полиці. Цей пристрій приниження, який називається Цеглина, обмежує мій екранний час програмами, які в попередній момент прозріння я вважав необхідними: текстовими повідомленнями та Apple Books, які в ці години «Цеглини» я використовував, щоб сумлінно перечитувати « Братів Карамазових », спонуканий радше почуттям сорому, ніж щирим інтересом до перечитування великих романів. (Якщо я все ще збираюся сидіти в телефоні, то для чогось нібито повчального.) За останній рік Цеглина була єдиним реальним опором, який я зміг протистояти постійному проникненню онлайн-світу в моє повсякденне життя. Мій екранний час не зменшився, але, мабуть, краще читати тиради Івана Федоровича про Бога, ніж дивитися нескінченні ролики про останню революцію в технології щитків для голеностопа чи щось таке.
Я вже деякий час розмірковую та пишу про опір технологіям, спонуканий невирішеною тривогою, що американці не вживають значних заходів для боротьби з відчуттям відчуження, спричиненим нашою зростаючою залежністю від екранів. Мені дедалі ясніше стає, що ми не виживемо як суспільство без якогось сейсмічного втручання, яке відділить нас від наших екранів, наших алгоритмів та наших маленьких симулякрів соціального життя. Я вірю, що такий розрив відбудеться, але як він виглядатиме? Чи буде він схожим на рух відриву від навчання кінця шістдесятих та початку сімдесятих років, коли хвилі молодих людей відмовлялися дотримуватися загальноприйнятих норм? Чи зрештою ми побачимо урядову ініціативу проти екранів, яка «підвищить обізнаність» та запровадить жорсткі санкції проти технологічних компаній, подібні до тих, що застосовувалися проти тютюнових компаній у дев’яностих? Можливо, ми позбудемося залежності від телефонів так само, як ми поступово позбулися сигарет.
Яким би не було рішення, на даний момент воно здається неймовірно далеким. Відразу після пандемії COVID -19, яка міцніше, ніж будь-коли, прикувала нас усіх до телефонів, багато людей, я впевнений, уклали якесь мляве перемир’я, подібне до мого, купивши Brick, або вимикаючи сповіщення, або ховаючи свої телефони в інших кімнатах перед сном, або навіть просто залишаючи їх у режимі «Не турбувати» протягом дня. Але в більшості випадків на цьому масштаб їхніх протестів вичерпався. Якщо існує місцева ініціатива щодо заборони використання пристроїв у школах їхніх дітей, вони її підтримають, але, ймовірно, не зроблять багато, щоб вирвати телефони з рук своїх дітей. Більшість із нас опинилися в стані постійного, але пасивного невдоволення.
Протягом наступних кількох тижнів я досліджуватиму в серії колонок, чи нарешті цей нездужання подолано. Є деякі докази того, що так. Наприклад: американська громадськість об’єдналася в те, що прогнозист виборів Нейт Сільвер називає «супербільшістю» проти центрів обробки даних . Цей опір розпочався з гучних протестів біля ратуш та будівельних майданчиків, але він переріс у щось на зразок національного руху. (Згідно з проектом Armed Conflict Location & Event Data, цього року в США відбулося понад триста протестів проти центрів обробки даних). Центри обробки даних зараз фігурують у виборчих програмах численних посадовців та кандидатів, включаючи кандидата в президенти від Демократичної партії Рубена Гальєго, який нещодавно оголосив про податковий план, який передасть витрати на будівництво та енергію центрів обробки даних від громадськості до технологічних компаній, які отримують від них вигоду. Гальєго є відносно поміркованим і дещо неортодоксальним кандидатом, і хоча його план не є зовсім луддитським закликом знищити роботів, його можна розглядати як вказівник того, що думатиме ліва сторона руху в найближчі роки. Люди на вулицях та політики в Конгресі — не єдині, хто демонструє негативну реакцію на технології: суди винесли низку рішень про стягнення мільярдів доларів проти технологічних гігантів, зокрема у нещодавній справі в Нью-Мексико, в якій Мета був визнаний винним у порушенні законів штату на сорок три мільйони доларів.
Унаші дні опір технологіям зазвичай виражається в індивідуальному виборі: якщо ми купимо «Цеглинку», обмежимо час, проведений нашими дітьми перед екраном, видалимо найгірші програми з наших телефонів, перестанемо прокручувати сторінки та відмовимося використовувати ChatGPT для чогось, окрім найбуденніших пошуків, ми звільнимося з лап великих технологій. Свобода стає питанням вашої власної сили волі. У 2022 році газета «
Таймс» опублікувала
чарівну історію про підлітків-«луддитів» у Брукліні, які раз на тиждень зустрічалися в Проспект-парку, щоб малювати, різьбити та читати «
Втіху філософії ». Підлітки, багато з яких були натхненні панк-сценою «зроби сам» та книгою Джона Кракауера «
У дикій природі », вирішили вийти з оцифрованого життя та почати помічати світ поза своїми телефонами. Як і ці діти, я зазвичай думаю про опір технологіям з точки зору власної уваги та уваги моєї родини. Я постійно хвилююся, чи не гниє iPad мізки моїх дітей; я святкую кожне скорочення моїх щотижневих звітів про екранний час. Але я думаю, що ця індивідуальна зосередженість багато в чому пов’язана з тим, чому ми почуваємося такими безпорадними перед великими технологічними компаніями, і я задаюся питанням, чи не краще тим з нас, хто хоче звільнитися від своїх телефонів, мислити більш колективно.
Одна з найтриваліших і найзначніших політичних акцій проти штучного інтелекту виникла від медсестер, які щонайменше з весни 2024 року протестують проти вторгнення технологій у їхню професію. Їхні занепокоєння численні та ґрунтуються як на сучасній практиці, так і на майбутніх можливостях. У березні цього року понад дві тисячі фахівців з психічного здоров’я консорціуму охорони здоров’я Kaiser Permanente оголосили одноденний страйк через побоювання, що їх зрештою замінить штучний інтелект. Чотири місяці по тому в CalMatters була опублікована стаття про нові рівні спостереження, які були запроваджені для медсестер у Kaiser, включаючи програму штучного інтелекту, яка нібито оцінювала їхню емпатію та тон їхнього голосу, коли вони відповідали на дзвінки пацієнтів. Минулого року HCA Healthcare, один з найбільших постачальників лікарняних послуг у країні, запустив спільну програму з Palantir під назвою Timpani, яка обіцяла оптимізувати графіки роботи медсестер, використовуючи штучний інтелект для виявлення неефективності. У серпні цього року Національна профспілка медсестер (NNU) провела день загальнонаціональних демонстрацій проти Palantir.
Американці загалом люблять медсестер і не довіряють компаніям, що займаються штучним інтелектом, а тим більше Palantir , у прийнятті рішень, що потенційно рятують життя. І хоча заходи щодо підвищення ефективності лікарень не є чимось новим — майже кожна трудова боротьба в секторі охорони здоров’я виникає через проблеми щодо кількості персоналу та робочого часу — штучний інтелект являє собою інший тип вторгнення. NNU не вимагає повного вилучення технологій штучного інтелекту з робочих місць і не пропонує повернення до часів, коли все планування складалося вручну, а всі консультації проводилися лише завдяки важко здобутому досвіду медсестри. Швидше, профспілка підводить межу верховенства штучного інтелекту в кадровому забезпеченні, прийнятті рішень та клінічних оцінках. «Що робить штучний інтелект ще небезпечнішим, так це наполягання компаній охорони здоров’я та цих мільярдерів використовувати його як технологію для ігнорування суджень медсестер та ігнорування їхнього клінічного прийняття рішень», — сказав мені Пуніт Махарадж, виконавчий директор NNU.
Махарадж сказав, що штучний інтелект проник у багато аспектів робочого дня медсестри. У минулому графіки медсестер були частково автоматизовані, але контролювалися менеджером-людиною, який міг знати про особисті проблеми та реагувати на них. Тепер графіки повністю керуються штучним інтелектом, який, за словами Махараджа, завжди буде недоукомплектовувати посади медсестер. Коли медсестри приходять на зміни, їх можуть попросити використовувати інструменти штучного інтелекту, які прослуховують їхню взаємодію з пацієнтами, а штучний інтелект також може використовуватися для оцінки медичних записів. Відомо, що ці програми допускають помилки в своїх автоматизованих оцінках. Наприклад, сказав Махарадж, описуючи деталі свого дня, пацієнт може згадати про боротьбу з хвоєю під час роботи у дворі, і штучний інтелект може помилково позначити пацієнта як такого, що має проблему з опіоїдами. Пристрої для прослуховування також викликають реальні питання щодо конфіденційності пацієнтів. «Зі штучним інтелектом ми не завжди знаємо, куди йде ця інформація і чи буде вона захищена», – сказав Махарадж. (Моніторинг телефонних розмов за допомогою штучного інтелекту викликає особливе занепокоєння серед фахівців у галузі психічного здоров’я. Це була ще одна причина страйку Kaiser Permanente у березні.)
Однак головне занепокоєння полягає в тому, що штучний інтелект замінить стосунки між медсестрою та пацієнтом і перетворить медичних працівників на маріонеток, які виконують накази машини. «Можливо, ви можете звернути увагу на ефективність, коли розглядаєте віджети», — сказав Махарадж. «Але коли ви говорите про пацієнтів, і ви говорите про стосунки між медсестрою та її пацієнтом — це надзвичайно важливо, і це залежить від судження медсестри, а не від якоїсь технології, яка скасовує її судження».
Протести медсестер є інтригуючими частково тому, що організовані профспілки мають можливості, досвід і схвалення громадськості, необхідні для забезпечення підтримки поза межами однієї галузі. А протести NNU виходять за рамки безпосередніх проблем медсестер на робочому місці. Palantir була обрана спеціально як ціль протесту не лише через її вторгнення в охорону здоров’я, але й через її роль у спостереженні та військових технологіях. «Корпорація, яка інвестує у вбивства людей, не повинна мати місця в охороні здоров’я, де метою є збереження здоров’я та життя людей», – сказала Махарадж. Вона зазначила, що Palantir проникає в широкий спектр галузей, і що це, у свою чергу, створює «чудову можливість для союзників, як профспілок, так і не профспілок». Отже, сценарій, здається, полягає в гучних страйках і демонстраціях, які не лише висвітлюють практичні питання щодо персоналу, але й стосуються більш екзистенційного і, можливо, все ще дещо абстрактного страху, що штучний інтелект стане заміною медсестер усюди. Протистояння з Palantir, сама назва якого викликає у багатьох американців відчай, може залучити інші профспілки, а також політичних активістів, які виступали проти більш сумнозвісної роботи Palantir. Солідарність легша, коли є спільний ворог; мало хто знайде кращих ворогів, ніж Палантір.
Чи є це більш продуктивним шляхом опору технологіям, ніж наші індивідуальні зусилля? Сентиментальний лівак у мені сказав би, що відповідь, очевидно, ствердна: об’єднання проти могутнього лиходія для вирішення проблеми матеріальної шкоди та шкоди на робочому місці пропонує як ясність, так і соціальну підтримку, які нам знадобляться, щоб протистояти деяким із найшкідливіших та найантилюдськіших надмірностей технологічної індустрії. Тим не менш, я не впевнений, що такі дії повністю задовольнять підлітків-луддитів, які прагнуть відокремлення від цифрового світу, а не контролю працівників над неминучими технологічними змінами. Звичайно, це не має жодного відношення до сутності дій профспілки медсестер — я лише хочу зазначити, що невдоволення нашим екранним життям є унікально особистим з тієї простої причини, що ми здебільшого дивимося лише на свої пристрої, і все, що ми ховаємо в них, зазвичай доступне лише нам. За останнє десятиліття ніхто, навіть мої батьки, мої діти чи моя дружина, не дивилися на моє обличчя частіше, ніж камера мого телефону, яка без зауважень сканує мої риси обличчя сто разів на день. Якби ця камера була постійно увімкнена, і хтось дивився б її, який спектр емоцій вони б побачили, проходячи крізь її вузький кадр? Наступного тижня я напишу про цей сучасний нарцисизм і про те, що ми можемо з ним зробити.