17 Листопада 2026
Інтерв'ю The New Yorker

ЛеВар Бертон отримує останнє слово

Актор розповідає про свою боротьбу з психічним здоров'ям, свою пристрасть до літератури та про те, чому він вважає, що адміністрація Трампа "вбиває уяву американських дітей".

Автор Denys Chainyk

img 0359

а свої майже п’ятдесят років у шоу-бізнесі ЛеВар Бертон був аватаром явищ набагато більших, ніж він сам. Йому було лише дев’ятнадцять, коли він став обличчям американського рабства, зобразивши Кунту Кінте у “Коріннях”, знаковій адаптації міні-серіалу роману Алекса Хейлі. Як Джорджі ЛаФордж, сліпий головний інженер Enterprise у “Зоряному шляху: Наступне покоління”, він розширив кругозір для чорних персонажів у науковій фантастиці, намітивши шлях, за його словами, “від нашого поневолення до зірок”. Як і багато мілленіалів, я вперше познайомився з ним як ведучого шоу PBS “Reading Rainbow”, де протягом двадцяти трьох років він вмагав дітей відкривати книги, беручи їх у пригоди. Його приглушене хвилювання та широкоока цікавість були непереборними, як і його тепер багато-мемована крилата фраза: “Але ти не зобов’язаний вірити мені на слово”.

У своїх нових мемуарах “Візьми мене на слово” Бертон ділиться випробуваннями, що стоять за своїм заспокійливим голосом, і репутацією містера Роджерса. Ми бачимо його як семінариста-підлітка, розлюченого відсутністю свого батька G.I., який шукає структуру та спільноту спочатку в релігії, а потім у мріях про славу на Бродвеї. Він повертається до п’янких днів своєї знаменитості після “Коріння”, від експериментів з галюциногенами до маніакальних епізодів, які пізніше були діагностовані як симптоми біполярного розладу. Він пояснює пристрасть до читання, яку прищепили його мати Ерма Джин, шкільна вчителька, та його сестра Летіція, що змусило його стати захисником грамотності, свідчи перед Конгресом на захист громадського телебачення. І він розповідає про боротьбу з психічним здоров’ям, яку він довгий час тримав у таємниці, зокрема, про психотичний зрив, який він переніс у 2002 році. Бертон, який виходить з цих роздумів, – це шукач, який повідомляє про розраду, яку він знайшов завдяки йозі, роботі з тілом, ходьбі по розпеченому вугіллі з гуру самодопомоги Тоні Роббінсом та зв’язку з такими друзями, як Брайан Кренстон та Лоуренс Фішберн у Товаристві акторів персонажів.

Коли я зустрів Бертона за обідом на початку цього тижня в кафе Commerce на Верхньому Іст-Сайді, він все ще мав джетлаг від зйомок наступного сезону “Тривіального переслідування” у Лондоні. (Йому запропонували роботу ведучого шоу після “Небезпеки!” знехтував своєю вірусною кампанією, щоб замінити Алекса Требека.) Він ходив з тростиною, яка йому була потрібна з моменту ускладнень від нещодавньої операції. Тим не менш, він був таким же жвавим, як і раніше, з різко підстриженим білим волоссям, що обрамляло великі кидаються очі, які я так добре пам’ятаю з дитинства. Наша розмова була відредагована та скорочена.

Коли ти дістався до Нью-Йорка?

Вчора? Якщо ви збираєтеся попросити мене розібратися в тимчасовій сфері, ви можете бути розчаровані. Я щойно приїхав з Лондона, але мої біоритми та просторова обізнаність – це не те, чим вони повинні бути. Я дуже відсталий.

Я не знав, що тобі погано, вибач.

З тих пір, як я бачив тебе востаннє, у мене була заміна стегна, і був непередбачений наслідок, який називається гетеротопічним окостенінням. Це змушує кістки рости там, де повинні бути м’язи, а моя ліва нога зрощена стегно до стегна.

Це жахливо. Як ти це переживав?

Чи можете ви лаятися в The New Yorker? [Сміх.]

Так. Не в The Times, а в The New Yorker.

Все важче. Я не можу підняти ліве коліно, тому одягання вимагає допомоги – в більшості випадків, від моєї дружини. Існує певна смирення, про яку потрібно піклуватися таким дуже інтимним чином. Це принизливий. Сподіваюся, я піднімуся на виклик.

Ви написали надзвичайно відверті мемуари, які охоплюють все, від експериментів з галюциногенами до боротьби з біполярним розладом. Я вперше побачив вас на “Reading Rainbow”, коли я був дитиною, тому я точно в тій групі, яка, за вашими словами, “може не уявляти мене з флаконом ЛСД у моїй морозильній камері або ходити босоніж по розпеченому вугіллі”. Ти хвилювався, що так багато розкрив?

Я гостро усвідомлюю образ, який я спроектував, і я знав, що це може розчарувати багатьох людей або навіть шокувати їх. Але це була вправа – намалювати більш всебічну картину, і, я вважаю, розсмішити вас. Нічого з цього не було гарантовано.

Ви дуже відкриті щодо своїх стосунків з батьком, який служив у збройних силах. Він не був дуже присутній у вашому дитинстві, і я був зачарований зв’язком, який ви намалювали між його відсутністю та початком вашого життя як оповідача.

Історії завжди були для мене способом накласти латку на біль. І це, безумовно, ті історії, які я розповідав про свого батька, щоб пояснити його відсутність іншим і собі. Я пам’ятаю, як сказав своїм однокласникам, що він був тренером армійської футбольної команди. Гра “Армія-морський флот” була, і це був лише дитячий спосіб вирішити проблему болю. Біль від його відсутності змусив мене заповнити його.

Ви присвячуєте главу жінкам у своєму житті, особливо своїй матері, бабусі та сестрі. Чи не могли б ви трохи сказати про те, як вони заповнили цю прогалину у вашому житті, і як вони були залучені до вашої освіти та вашої любові до читання?

Ну, моя мама була завзятим читачем і завжди мала принаймні дві книги для власного особистого задоволення. Вона колишня вчителька англійської мови, Ерма, і тому важливою частиною нашого сімейного етосу було те, що ви не тільки читали, але й говорили королівською англійською так, як говорив би король. Ти розумієш, що я кажу? Були стандарти, які встановила Ерма, і ми всі зробили все можливе, щоб пройти цю лінію. Насправді, обійти цю лінію не було. Тому що якщо ми не ходили по лінії, були б наслідки.

Востаннє, коли ми зустрічалися, ми говорили про Семюеля Р. Делані та його робота. І я знаю, що наукова фантастика була жанром, який вперше привернув вашу увагу як читача. Чи не могли б ви розповісти про те, чому це розбудило вашу уяву?

Наукова фантастика пропонує нам споглядати два найпотужніші слова в мові: “Що, якщо?” Це потужне запрошення, чи не так? І для такої дитини, як я, яка мала дуже активну уяву, наукова фантастика була квитком. Це був спосіб уявити себе з скрутного станиці – болю і розгубленості – бути молодою чорношкірою дитиною в Америці. У мене була науково-фантастична література, до якої потрібно було втекти.

Де ти натрапив на це? Це був час, коли наукова фантастика, можливо, не мала гідності літературної фантастики. Хтось ввів тебе в це? Чи був конкретний автор, з яким ви зіткнулися?

Ні. Це був “Зоряний шлях”. “Зоряний шлях” встановив для мене стандарт. Тому що, номер 1, мова йшла про майбутнє, яке було позитивним. Номер 2, були люди, які були схожі на мене. Я маю на увазі, що в ньому було все. У нього був моральний центр, до якого я міг ставитися. Книги прийшли після цього.

Я хочу повернутися до ваших семінарських днів у Св. Піус. Ти робиш так, ніби твоя мати не була особливо релігійною. Що надихнуло вас стати священиком?

Хоча вона не була дуже релігійною, вона хотіла знайти структуру для нас, дітей, яка дозволила б нам розвиватися так, як вона схвалила. І я припускаю, що в шістдесятих і на початку сімдесятих років католики були в безпеці. Кеннеді був католиком. Це було величезне. Це був величезний момент прийняття.

Отже, вас приваблювала Церква, коли ви ходили до католицької школи.

Так, точно. Ми пройшли через хрещення та миропомазання. І, в результаті цього викриття, я почав бачити священика як багато речей: вчителя, цілителя, відпущення гріха. І ти не платив податки, розумієш? Що зробило його ще більш привабливим. І тому я щойно усвідомив бажання задовольнити духовні потреби спільноти. Ось про що це було для мене. І це свідомо не змінилося, коли я став актором. Я маю на увазі, що те, що ми робимо, – це задоволення духовних потреб спільноти.

Я подумав, що це дуже смішно, що саме тоді, коли ви відмовилися від священства, ви зіграли Томаса Бекета в Т. С. Еліот грає “Вбивство в соборі”, який, як відомо, волів би померти, ніж відмовитися від католицизму. Чи шкодуєте про те, що не вибрали священство, тепер, коли у нас є американський папа?

Ні, я там, де повинен бути. Я знаю це однозначно. У всіх нас є мета в житті. І якщо ви ще не розгледіли свою мету, не зупиняйтеся, чи не так? Тому що якщо у вас є бажання дізнатися, ви можете отримати цю інформацію. Ви можете розрізнити цю інформацію зі свого повсякденного життя, з ваших відносин з іншими.

Знявшись у “Коріння”, ви перейшли від повного невідомого до роботи з деякими з найвідоміших акторів країни. Сіслі Тайсон – твоя мати, Майя Енджелоу – твоя бабуся. Які уроки ви засвоїли від цих великих?

Для мене це був процес поглинання. По суті, те, що я дізнався від них, – це спосіб, яким людина поводиться як професіонал. Ти вчасно. Ти знаєш свої рядки. Ви ставитеся до всіх на зніманому майданчику з повагою. Просто професійні зусилля бути працюючим актором. І мені це було потрібно.

Ти спочатку не був професіоналом?

Зовсім ні. Я маю на увазі, що у мене був здоровий глузд, і у мене був свій досвід у Св. Пій, які були недалеко від цього. Але дізнатися, що це так само важливо, як і розповідь, чи не так? І що вони високо поважали цей аспект.

В один момент персонаж Майї Енджелоу каже тобі: “Ти можеш вирости так само високо, як дерево, і я все одно буду твоєю бабусею, і ти все ще будеш поважати мене!”

Одного з перших днів зйомок ми були в одній з хат, які вони побудували за межами Саванни, штат Джорджія. Навколо нього був центральний стовп, трав’яна конструкція, і ми знімали народження мого молодшого брата Ламіна. Була певна затримка, і було дуже жарко. І в один момент цей великий, неприємний жучок покотився по землі. І я взяв на себе відповідальність вбити жука. Майя запалила в мене. “Ти ніколи не думаєш, що через те, що ти більший за річ, ти маєш право забрати її життя”. Я маю на увазі, Вау.

І ти достатньо добре знав, щоб просто прийняти це, чи ти щось сказав?

Ти збираєшся поговорити з Майєю Енджелу? Ні. Ні, сер.

Я просто переглянув “Коріння” вперше зі школи, і мене вразило те, як ти приносиш такий запал, щоб довести себе у своєму виступі в ролі Кунти Кінте. Коли його когорта посвячена в мужність, він першим, хто добровільно береться на різні виклики – навіть бути обрізаним, поки він не подумає про це краще. Наскільки ви спрямовували власні амбіції як молодого актора?

У Кунті було досить багато Левара. І було багато натхнення, яке я отримував від декорацій і, знаєте, інших акторів. Акторська гра – це про енергію. У ніч перед тим, як ми почали знімати сцени в трюмі лорда Лігоньє [корабель, який привозить поневоленого Кунту до Америки], Алекс [Хейлі] приніс копію книги з закладкою, розміщеною в точці, коли Кунта вперше завантажується на корабель.

Сцени під палубами – дозвольте мені просто сказати, що я мав допомогу від предків, з точки зору можливості психічно присвятити себе енергії, яка була потрібна, і повернутися з цього місця.

У книзі ви пишете, що переживали “духовні завантаження”, і описуєте це як відталення расової травми. Як чорношкірий американець, чи є додатковий вимір до роботи, коли ви граєте раба?

Я вірю, що є. У книзі я говорю про нашу фізичну спадщину, ДНК як спадщину. Я також говорю про нашу духовну спадщину, нашу духовну ДНК як спадщину. І я знаю, що я був бенефіціаром уроків духовної спадщини. Вони захищали мене, щоб я міг повернутися. І це було потужно.

Для мільйонів американців “Коріння” було їхнім вступом до історії американського рабства.

Я теж!

Ну, це те, про що я збирався тебе запитати. Як багато ви знали про нашу історію, коли вам було дев’ятнадцять років і ви збиралися на цю роль? І що ти дізнався?

Те, що я знав, це послідовність несправедливості, яка трапилася з моїм народом просто через колір нашої шкіри. Я знав багато історій? Ні, я цього не робив. Я знав узагальнення. “Коріння” було уроком специфіки.

Що конкретно ви дізналися, особливо про досвід поневолених?

Відносини Кунти зі Скрипалем [літнім чоловіком, який стає наставником Кунти, навчаючи його, як терпіти американське рабство]. Ця динаміка учня-вчителя була тією, до якої я дійсно міг ставитися. Але це був перший раз у моєму житті, коли ця динаміка була між старшим і молодшим чорношкірим чоловіком, чи не так? Більша частина моєї освіти в Америці була білою.

Я хочу поговорити про це питання чоловічої дружби. Люди завжди кажуть, що ми перебуваємо в розпалі кризи чоловічої самотності. І одна річ, яка вразила мене у вашій книзі, це те, що протягом багатьох років ви були частиною як чоловічої групи, так і обіднього товариства акторів персонажів. Чи не могли б ви розповісти про роль, яку дружити з іншими чоловіками, бути відкритим і вразливим з ними, у вашому житті?

Мені було нелегко налагодити здорові стосунки з чоловіками. Я приписую це безладу відносин з моїм батьком. Отже, це були справжні найвищі та свідомі зусилля з мого боку.

І це вийшло з процесу терапевтичного дослідження, що привело мене до рішення зробити все можливе, щоб утримати себе від психологічних неприємностей. Я взяв на себе зобов’язання залишатися на своїх ліках і йти до чоловічої групи і переконатися, що у мене є цей відгук. А потім, коли моє судження згало, я знав, що будуть люди, які знають мене досить добре, щоб знати. Я називаю це гарячим. Стає трохи гіпоманіаком. Моя дружина, моя чоловіча група, вони можуть сказати, і вони можуть допомогти мені регулювати. Ці стосунки є одними з найважливіших, які у мене є.

Ви б сказали, що добре справлялися зі славою, коли була молодою людиною у свої двадцять?

Я все ще тут. Я все ще тут, Джуліан. І це не гарантія.

Ви пишете про деякі близькі дзвінки у своїх мемуарах – наприклад, ранні маніакарні епізоди, коли ви були молодими, зірка прориву та місто в Лос-Анджелесі. Одного разу ти це кажеш, якби не з милості Божої, ти б отримав D.U.I.

Або ще гірше.

Як молода чорношкіра знаменитість, чи було багато тиску, щоб приховати, що ви боролися? Наприклад, чи були навколо вас люди, які намагалися утримати вас від неприємностей або зберегти певний імідж?

Долорес Робінсон [менеджер Бертона]. Вона була моєю банкою Рейда. Долорес невинно задавала питання, з’ясовувала, де я збираюся тусуватися, а потім з’являлася рано, сиділа в кутку і стежила за мною. Я не знав цього до недавнього часу. Мені потрібна була така турбота і почуття.

Моє останнє питання “Коріння”: Ми живемо у своєрідному ренесансі історій про рабство. У нас була “12 років рабства”, “Підземна залізниця” Колсона Уайтхеда, його адаптація Баррі Дженкінса. Озираючись на “Коріння”, яке було свого роду прабатьком цього жанру, чи вважаєте ви, що є історії, які можна розповісти зараз, які не можна було розповісти тоді? Як ви ставитеся до присутності рабства в популярній культурі?

Я думаю, що “Коріні” відкрили двері для того, щоб розповісти більше таких історій. А потім була негативна реакція, чи не так? Від чорношкірих людей, які кажуть: “Я не хочу бачити ще одну історію рабів, дайте мені щось інше для перегляду”. І я це розумію. Багато чого про нашу історію ми досі не знаємо, багато про Реконструкцію та махінації, які тривали і які продовжуються.

Ви згадуєте в мемуарах, що іноді відчували на периферії Чорного Голлівуду, і відчуваєте, що деякі рани, відкриті “Коріннями”, мають до цього якесь відношення. Чи не могли б ви сказати більше про це?

Це одна з тих вразливих точок. “Читання веселки” ніби захопило моє життя, чи не так? Це поставило мене в дорогу. Ми завжди кудись подорожували, щоб отримати історію. І я думаю, що пропустив момент, коли Чорний Голлівуд визнав, що існує Чорний Голлівуд, що ми можемо підтримувати один одного.

Ти відчуваєш, що був занадто рано, а потім був зайнятий.

Я маю на увазі, що я був зайнятий, так? І ніхто не винен. Це просто обставина часової шкали. Але це те, що впливає на мене. Я дивлюся на N.A.A.C.P. Lifetime Image Award: Я ніколи не отримував цього дзвінка. Я отримав інавгураційну премію Еммі за дитячі та сімейні програми.

Що вас приваблювало в тому, щоб робити дитяче шоу на громадському телебаченні? Ти щойно був на обкладинці Time. Я дивився документальний фільм про шоу, і один з продюсерів каже, що коли ваше ім’я вперше з’явилося, вони подумали: “О, ЛеВар Бертон, ми не можемо його отримати”. Він занадто велика зірка. Чому вони помилялися? Чому ти засвітив цю ідею?

Ерма. З поваги до неї. І я отримав дійсно солідний смак сили телевізора. За вісім ночей телебачення ми змінили погляд Америки на те, про що ми говоримо, коли говоримо про рабство рухомого майна. Це було відкриттям очей для чорно-білих американців.

Раніше я також вів шоу PBS під назвою “Rebop”. Це було півгодинне шоу з профілями дітей. Один був би дайвером у Південній Каліфорнії – його рутина вставати і ходити до школи і все таке. Дуже відрізняється від дитини, яка виросла на ранчо в Монтані. Тому я зрозумів, наскільки потужним було оповідання на PBS. І “Reading Rainbow”, безумовно, було таким.

Одна річ, яку я був здивований, дізнавшись, це те, що в перші дні шоу багато видавців сумнівалися, що телебачення може змусити дітей читати. Зараз ведуться подібні дебати про те, чи можуть такі речі, як BookTok або соціальні мережі, змусити людей насолоджуватися літературою. У вас були якісь сумніви з цього приводу?

“Коріння” переконало мене, що ми можемо використовувати це дуже, дуже потужне середовище для розповіді історій. І не просто навчити людей читати. Є такі шоу, як “Вулиця Сезам”, які зробили це. Ми не були про основи. Ми були про емоційний зв’язок з історіями та роль, яку вони відіграють у нашому житті.

Наскільки ви допомогли сформувати формат? Чи був момент, коли ти сказав: “Ні, ми не повинні робити це таким чином”?

Внески, які я зробив, були в тому, що ЛеВар був його найавтентичнішим “я”. Я думаю, що це Марк Маннуччі, один з режисерів, який сказав: “Він знав, як дивитися вниз у ствол об’єктива і розмовляти з ними”. І я думаю, що в цьому є справжня правда. Частина мого секретного соусу полягає в тому, що я можу спілкуватися з людьми, особливо з дітьми, і особливо навколо чогось, у що вони все одно закохаються.

Я був одним з тих дітей, і ви зробили так багато, щоб прищепити як почуття безпеки, так і почуття пригод, ідею, що читання може привести вас до пригод у реальному світі. Як ви отримали можливість звертатися до дітей безпосередньо таким чином? Це був просто природний подарунок, чи щось, що ви розробили?

Я не думаю, що я дуже добре спілкувався з ними, коли ми почали “Reading Rainbow”. Але ми виявили, що чим більш особистим я можу бути з аудиторією, тим більше вони були зачеплені. Мені навіть не потрібно було бути на камері. Це [може бути] мій голос, і вони все ще були замкнені.

Ви зробили багато трюків для шоу: ви навчилися літати на літаку, як пірнати з аквалангом, ви стояли на краю діючого вулкана. Чи був найгірший?

Ну, найгірше – це без мірок. Один раз, коли я відмовився брати участь, була сутичка свиней на ярмарку округу Помона. Я не знайшов це гідним жодним чином, ні для мене, ні для свині. І в основному, коли вони роблять це на ярмарках і родео, це всі діти, які борються. Вони змащують свиню і відпустили її, і дитина, яка захищає свиню, виграє незалежно від призу. Я просто не думав, що це було гідно для, знаєте, двадцятирічного чоловіка.

Це правда. Ймовірно, також деякі тривожні расові конотації.

Я не хотів туди їхати, але ти пішов. В Америці завжди є расові конотації.

У 1995 році ви дали свідчення перед Конгресом, захищаючи державне фінансування освітнього телебачення на PBS. Ці зусилля були успішними, але цього року Корпорація громадського мовлення була розпущена після того, як адміністрація Трампа скоротила фінансування. Як це було бачити, як це сталося?

Боляче. Тому що я бачу PBS і наше використання ефірних хвиль як момент в американській цивілізації, яким ми всі можемо пишатися. Припинити це жодним чином не враховує кінцевого користувача. Це політичний футбол, і в результаті наші діти страждають. Я думаю, що це дійсно ганебно.

Тепер, коли уряд цього не підтримує, де ви шукаєте якісні освітні програми для дітей?

Класні кімнати. Це дійсно знімає вчителів у класах і має універсальний доступ до технологій. Я весь час кажу молодим людям: “Моє покоління веде лайнове шоу для вашого покоління”. Вам знадобиться ваша уява, щоб вирішити ці проблеми, і це саме те, що вони вбивають. Вони вбивають уяву американських дітей.

З технологіями в класах є багато людей, які кажуть, що діти звернуться до A.I., щоб зробити домашнє завдання. Вони не звертають уваги на уроці. Що ти думаєш про ці дебати?

Коли ми вперше почали робити “Reading Rainbow”, був страх, що телебачення згниє уми американських дітей. Я думаю, що є аргумент, що це не так. Я вважаю, що це вірно і в цифровій сфері. Для нас є місце. І тому ми боремося добрим боєм.

Я знаю, що у вас є сильні почуття щодо відходу від фоніки в освіті грамотності. Чому ти думаєш, що це помилка?

Я думаю, що було помилкою змінити наш акцент на всю мову слів, що є химерним способом сказати запам’ятовування. Я можу щось запам’ятати, але чи справді я це засвоїв? Якщо я навчуся розбивати слово фонетично, у мене є сила, вміння використовувати цей талант у будь-якому слові, з яким я стикаюся, що доставляє мені неприємності. Це дар читання. Ми не зробили пріоритетом переконатися, що кожна дитина грамотна.

Що ви скажете людям, які вважають, що ми рухаємося до постграмотного суспільства, і, можливо, це такий же хороший спосіб жити, як і будь-який інший? Чому, на вашу думку, книга продовжуватиме бути центральною?

Це один з найпотужніших зв’язків, які діти мають зі своїми батьками. Цей досвід на коліні? Неоціненний. Це зв’язок. Це демонстрація дитині батьком того, що для неї важливо. Читання дитині – це більше, ніж просто читання їй історії. Це демонструє історію того, ким ми є як вид.

Я хотів запитати вас про важкий момент у книзі. У 2002 році у вас було те, що ви описуєте як психотичний зрив, коли ви знімали фільм “Замортовина”. Як ви дійшли до цієї точки і як ви вийшли з цього?

Режисування телебачення – це спринт. Режисерський фільм – це марафон. Тому я не звик до марафонського темпу, і я залишив все в основній фотографії. У мене нічого не залишилося для посту. Я був виснажений. Кожне волокно мого буття було просто знищено. І тому я пішов до психолога, сподіваючись отримати щось, що вийде з цієї депресії. І я ніколи не забуду, як зайшов до офісу і сів, і там були всі ці ознаки для конкретного фармацевтичного препарату під назвою Celexa. І я сів на Celexa і відразу зрозумів, що це не працює для мене. Замість того, щоб титрувати, я просто зупинився, що зовсім не допомогло.

У книзі я говорю про те, як наша спадщина, ця генетична спадщина, впливає на наше психічне здоров’я. І це був час у моєму житті, коли я дізнався, що це частина того, ким я є. Знаєте, раніше я говорив у мемуарах про госпіталізацію мого батька, і я можу провести пряму лінію від одного до іншого.

Отже, як ти опинився в лікарні?

Я був просто – я став не нефункціональним, а нефункціональним. І моя сім’я зібралася навколо мене і помістила мене в безпечне місце, поки я не зможу стабілізуватися.

Тобі було страшно поділитися цим у книзі?

Це пекельно одкровення, щоб просто викласти його там. Але мені це не соромно, особливо знаючи, наскільки це поширене.

Я пам’ятаю, багато років тому, коли Каньє Вест боровся зі своїм психічним здоров’ям, ви щось сказали про надію, що він отримає допомогу…

Я думаю, що це один з тих способів, якими ми можемо визнати, знаєте, “Я не один”. Правильно?

Отже, ви пишете про три основні ролі вашої кар’єри: “Коріння”, “Зоряний шлях” та “Читання веселки”. Чим ви найбільше пишаєтеся за межами цих ролей? Чи є щось, чим ти хотів би бути більш відомим?

Знаєте, я дійшов до того моменту у своєму житті, коли я вірю, що все відбувається ідеально. З мого боку насправді немає жодного бажання, щоб, якби, міг.

О, але я маю на увазі щось, що ти зробив.

Це як “Небезпека!”, добре? Я думав, що це для мене. Я маю на увазі, що я дивився “Jeopardy!” з тих пір, як мені було вісім років. Я був упевнений, що це частина моєї долі. І, коли цього не сталося, я був збентежений. Я не зрозумів, що сталося. А потім, знаєте, мені довелося сидіти в тривозі, не знаючи, що сталося.

А потім задзвонив телефон. І це був Hasbro, і вони перетворювали “Тривіальне переслідування” на ігрове шоу. І вони не хотіли, щоб хтось інший був господарем. І врешті-решт Hasbro дав мені щось таке, що “Небезпека!” ніколи не міг, що є моїм власним шоу. Отже, знаєте, я дізнався, що все це відбувається цілеспрямовано і ідеально. Це все влаштовано.

З “Зоряним шляхом” я знаю, що ваш дорогий друг і колега Патрік Стюарт нещодавно помер. Як це було працювати з ним? Він дав якісь уроки?

Важливість знати, хто ти, коли виходиш на сцену.

Ви також дізналися, як режисувати шоу, керуючи різними епізодами. Чого ви навчилися, перебуваючи по той бік камери?

Я дізнався, що актори ніколи не хочуть виходити зі своїх чортових роздягалень. І це не нормально.

Себе включно.

Ну, я дізнався щось про себе, чи не так? Що мені потрібно було подолати себе. І що, коли вони подзвонили готові, більше немає, знаєте, “Просто дозвольте мені закінчити цей телефонний дзвінок” або, знаєте, зробіть це, зробіть те. Ні, коли вони зателефонують, виведіть свою дупу туди, так?

Наступного року вийде книга про Товариство їдальніх акторів персонажів (cads), невелику групу виконавців, включаючи вас, Брайана Кренстона, Ноя Вайла та Лоуренса Фішберна, які зустрічаються на регулярні вечері. Чи можете ви взяти нас всередину одного з цих зустрічей? Як це?

Здебільшого ми витрачаємо багато часу, змушуючи один одного сміятися. Розсмішити один одного – це вершина, чи не так? Якщо ви можете змусити Джейсона Олександра зробити плювок, ви знаєте, що чогось досягли, принаймні в моїй книзі. І мати таке товариство всередині галузі значило для мене дуже багато. Жахливо багато.

Чи є історія, якою ви можете поділитися з однієї з вечерь?

Є історія, яку я думав написати для книги про кадів, про зустріч з героями. Я вступив до Університету Південної Каліфорнії. Так само зробив О. Дж. Сімпсон, і він був величезним героєм. У мене було кілька сцен з ним у “Коренях”. Є сцена, де він переслідує мене і ловить, і режисер створив хореографію таким чином, що я був за десять ярдів перед ним. Ну, візьми один, я хотів побачити, наскільки я швидкий. Я хотів випробувати себе проти соку. І він не зміг мене зловити. Це був міжсезоння, він був не в найкращій формі. У той час він грав за Буффало. Але я вибігнаю О. Дж. Сімпсони. Я пишався цим.

Але Кунта Кінте не змогла вибігти курку.

Ні, ні. Цесаса, на жаль, втекла. А потім одного дня, через кілька тижнів після зйомок “Коріння”, я перебуваю у взуттєвому магазині в Лос-Анджелесі і відчуваю, як постукають по плечу. І я обернувся, і мене застих. Бум. Мовляв, не для того, щоб заподіяти біль, а для того, щоб привернути мою увагу. І це був О. Дж. Просто відправляючи повідомлення, знаєте: “Це для того, щоб збентети мене на публіці”.

Справді?

Так.

Гаразд, такі погані вібрації з самого початку.

Ні, ні. Дивіться, мене запросили на його вступ до Зали слави професійного футболу. Я маю на увазі, що в один момент ми були дуже дружні.

Так. Як це було для вас з вбивством і всім, що сталося? Це, мабуть, був шок.

На багатьох рівнях. Я ніколи не забуду день, коли був винесений вердикт, і я працював з командою над одним із шоу [“Зоряний шлях”], можливо, “Глибока космічна дев’ять” або навіть “Підприємство”. І коли вирок був зачитаний, всі білі люди були дуже засмучені, і всі чорношкірі люди відчули полегшення. І я подумав: Вау, хіба це не цікаво? Це був один з тих моментів, коли Америка виявила себе саме такою, якою вона є.

Як так?

Я маю на увазі, що ми не знаємо, хто ми є. Правильно? І як ми один до одного.

Я маю на увазі, чи була у вас в той час думка про його провину чи невинність?

Це дуже складно, тому що для мене не було так важливо, чи був він винен чи невинним, як той факт, що, нарешті, чорношкірого чоловіка не залізли, не лінчували. На одну блискучу мить вся країна побачила, що відбувається, коли перемагає інша сторона. Це завжди йшло в одну сторону. Це завжди йшло на користь гнобителя. Завжди.

Щось цікаве, що ви говорите в мемуарах, полягає в тому, що ви завжди хотіли зіграти більш темну, Мефістофельську роль. Чому ти думаєш, що не зміг?

Знаєте, подивіться на образ, який я культивував протягом останніх п’ятдесяти років. Але я дійсно відчуваю, що мені було б добре дослідити цю темну сторону на камеру. І я думаю, що це було б дуже цікаво і для аудиторії. Якщо ви знайдете правильний сценарій, правильний персонаж, це може бути дійсно круто.

Чи є щось ще, що ви сподіваєтеся зробити далі?

Пройдіть цей книжковий тур, закінчіть третій сезон “Тривіального переслідування” і сідайте, чорт візьми.

Це означає, що ти думаєш, що підеш на пенсію?

Боже, ні. Мені просто потрібна перерва. Я наполегливо працюю з дев’ятнадцяти років. Мені вже не дев’ятнадцять. І я хотів би трохи більше балансу у відділі сидіння на місці. Останнім часом я мало що сиджу на місці.

Теми: